Толерантність до болю

Хто сьогодні не знає, що больовий поріг у всіх людей різний? Якщо йдеться про фізичний біль, то в цій галузі ми можемо дати однаковий больовий сигнал та порівняти різні людські реакції. Таким чином ми можемо з’ясувати, що терпіти легко, що складно, а що взагалі для людини руйнівно.

Провівши такий експеримент, ми можемо з’ясувати межі больових відчуттів і не перетинати їх, щоб не робити боляче будь-кому. А яка ситуація з психічним болем? Людина відчуває різні види психологічного болю починаючи з народження. Найчастіше цей біль пов’язаний з іншою людиною. Біль не розуміння, самотності, біль через втрату близького, відкидання. Якщо використовувати логіку досвіду наведеного вище, то провівши експеримент із різними видами психологічних впливів, ми також могли б знайти ті межі, за якими наші переживання викликають біль, який ми не хочемо відчувати.

Розуміючи, що завдає біль, ми прагнули б уникати травмуючих відносин чи ситуацій. Часто так і буває. Відчувши одного разу біль через розрив відносин, людина може прагнути більше не вступати у відносини, які завдають біль. Але цей досвід показує також, що неможливо побудувати універсальну шкалу психічного болю всім. Те, що одній людині боляче і нестерпно терпіти, для іншої не є очевидною причиною страждати. Те, що для одного боляче, для іншого майже нормально.

Фізичний біль пов’язаний зі страхом руйнування тіла людини, тоді як психічний біль пов’язаний зі страхом руйнування душевних або психічних структур, пов’язаний зі страхом руйнування уявлення про себе. Уявлення про себе формується в ранньому дитинстві. Спочатку як про окрему від матері істоту, а потім як про носія певних якостей і достоїнств самостійного суб’єкта.

Читайте также:  Нервная булимия

Ніхто з нас не народжується терпимим, добрим, чемним, талановитим. Всі ці якості розвивають у нас батьки, як і терпимість до болю. Тебе образили – ти повинен пробачити, тобі хочеться голосно співати – ти повинен жити так, щоб не заважати іншим людям, ти не хочеш їсти цей суп – ти мусиш, бо мама образиться. Людина з дитинства привчається до культури. І це необхідний процес, з цим не посперечаєшся, оскільки інакше ми застрягли б у нескінченних війнах. Але те, як відбувається процес введення в культуру в окремо взятій сім’ї, має прямі наслідки того, як живе і що відчуває людина. спрацьовують усередині індивіда як своїх обмежень. Спочатку батько змушував терпіти і робити, щось не приємне, а тепер людина сама себе змушує терпіти стосунки, які завдають біль. Усі діти хочуть батьківського кохання, визнання та схвалення. Для того щоб отримати це схвалення вони роблять, що не хочуть, оскільки те, що я перерахувала вище це маніпуляція за допомогою або почуття провини, або почуття сорому, або прямою фізичною загрозою. не змінює, відбувається звикання до болю. Якщо вижив, значить терпимо. У цій ситуації отримало розрядку і задоволення агресивний потяг однієї з пари. Інший же, будучи з дитинства суб’єктом провини, отримав “заслужене покарання” та отримав розрядку для свого почуття провини. Але з теорії систем ми знаємо, що будь-яка система прагне розвитку. Наступного разу, а він обов’язково буде, досягнутий рівень буде відкинуто і планку болю буде піднято. І все повториться. Один із партнерів у такій садомазохістській парі виявляє через довгий час, що стосунки все погіршуються. Першим симптомом непорядку стають дивні дії – витрати грошей, шопоголізм, зради, азартні ігри, випивка.

Читайте также:  Семейный кризис

Другим симптомом, якщо не звернутися за консультацією до психоаналітика, є те, що не витримує його тіло. Починаються соматичні розлади. Усі мають різні. Наприклад, порушується сон, апетит, проявляється алергічні реакції, випадання волосся, серцеві напади, підвищений тиск. Толерантність до болю з кожним пережитим епізодом підвищується. Повернуся ще раз до дитинства. Якщо батьки при вихованні застосовували психологічне маніпулювання або реальні побиття, то і в дорослому житті ви реагуватимете подібним способом, коли до вас застосують насильство.

 

У зв’язку з цією темою я знайшла притчу, яка розповідає про двох батьків, які пороли своїх дітей щоранку, щоб ті не завинили наперед. Один з них бив тонким кінцем палиці, щоб не дуже боляче було і дитина доброю була, а інший товстим кінцем, щоб надійно і дитина виросла сильною. Мудрець, який помітив цю дію, сказав, що з такого виховання нічого не вийде і один із дітей виросте безхарактерним, а інший злим. Так і сталося з часом. Той який був битий не сильно виріс слабохарактерним і їм зневажали люди, а другий, якого били сильно, виріс лиходієм і жахав людей своїми вчинками. І тепер ці батьки виходили у двір і сікли себе. Сенс притчі був такий: з якою силою не бий дитину, результат буде один – горе.

Слободянюк О. О.

Please follow and like us: